11-А 2008 року випуску присвячується....

Фото висіли на стіні. З глянцевих фотокарток дивились на тебе радісні очі. Ось ти у блискучому зеленому платті обіймаєшся з ставним високим блакитнооким хлопцем. Це найкращий друг. З ним ви виросли, разом пішли до школи, сиділи за однією партою. Це фото з випускного. У ваших руках троянди. Вони так боляче кололи руки! Чому не кололо тоді у душі? Адже це було прощання. Прощання зі школою. З рідними, такими галасливими колись коридорами. З партою, за якою ти просиділа п’ять років. З вірними друзями. З дитинством…
Ось ви видите за партою. Вас п’ятеро, вам тісно, але обличчя сяють посмішками. Настуня, Оленка, Машута, ти, Іринка. П’ять маленьких щирих україночок у вишитих сорочках з жовто-блакитними стрічками, на яких позолотою виведено: «Випускник 2008». Ваш останній дзвоник. Все було так урочисто, святково. Ви були безтурботними, щасливими. Якось не вірилось, що все вже скінчилось…
Ось ти одна. З червоною стрічкою у волоссі, у вишиванці, ти широко розкинула руки і відкрито дивишся у об’єктив, неначе гордо промовляєш: «Я – випускниця! Я – українка!». Скільки зухвалості, стільки самовпевненості, скільки показної дорослості у цьому погляді! А сама іще ж така дитина…
Ось ти, друг Дімка і класний керівник. Люба, мила, добра Світлана Єрофіївна! І як Ви тільки їх терпіли? Хіба можна було витримати всі бешкети? Прощати усі слова, що ненавмисне злетіли з уст у розпалі запеклої суперечки? Тільки людина з таким золотим серцем, як у Вас, могла навчити їх головного – бути Людьми.
Ти і директор… Людина, яка навчила тебе любити історію. І хай він трохи комічний: маленький, в окулярах, з вусиками, але у вашій пам’яті він завжди залишиться шаленим ентузіастом, що розповідав вам про кровопролитні війни Наполеона.
Віталик, Настуня з Тимуром, ти, Іринка, Денис і Толик. Подвір’я школи після урочистої лінійки. Скільки всього воно пам’ятає! Це ж тут ваші прапороносці виносили кожного тижня прапор. Тут знімався найкращий фільм жахів всіх часів і народів «Silent School». Тут ви з легким хвилюванням заходили до школи без перезувного взуття. Усього і не згадаєш…
Ось Катруся з Віталієм. Ти ніколи не називала так подругу, частіше величала Катею, Катюхою, Чіпом, Суслі ком, та і Дудкевича кликала Метром. А тут захотілось назвати їх ніжно, так, як їм би сподобалось…
Ти з Ромашкою куштуєш каравай. Ви більше схожі на молодят, це стає приводом для незлобних жартів. Це ж треба було вловити такий момент! І як це тільки у мами вийшло?..
Нестер з Волошкою. У Іванка на грудях 5 медалей – чотири золоті і одна срібна. І хто після цього скаже, що Нестерук не медаліст?! А у Сашки обличчя таке задоволене, ніби то у нього, а не у друга, на грудях нагороди…
А ось усі ваші хлопці… вишикувались у три ряди перед входом до школи. Це фото стало їхнім подарунком до Восьмого березня. Ну вже цю рамку ти точно забереш з собою!
Ти ще раз подивилась на такі рідні обличчя. Які ж фотокартки вибрати? Які взяти з собою у далеку дорогу? Трішечки подумала – і зібрала всі. Ну хіба ж можна розлучитися з ними? Ти зітхнула. Ех, школа-школа… Невже це більше ніколи не повториться?..

[20.08.08, 01:56]