Чому ви цураєтесь української мови?

Ось, доречі, офіціальна статистика по місту Донецьк:

N Национальность Количество Уд. вес (%)
1 Русские ====== 992632 чел. 90,29%
2 Украинцы======11769 чел. 1,15%
3 Белорусы=======11110 чел. 0,15%
4 Греки==========10180 чел. 0,99%
5 Евреи===========5087 чел. 0,50%
6 Татары==========4987 чел. 0,49%
7 Армяне==========4050 чел. 0,40%
8 Азербайджанцы=====2098 чел. 0,20%
9 Грузины ========= 2073 чел. 0,20%
Другие===========13001 чел. 1,27%
===================================================
Всего --------------------1 024 678 чел. 100,00%

Вибачте, пане Алексею, я щось не зрозумів - це дані якого регіону? Я щось ніколи не чув, щоб у Донбасі було понад 90% росіян, до того ж дещо незрозумілою виглядає цифра в 1 024 678 чол. населення. Для регіону це замало. Ви маєте на увазі місто Донецьк чи всю область?

По-перше - українською мовою буде грамотніше "пане Олексію" ;)

По друге - ось джерела, які Вас зацікавлять:

http://ru.wikipedia.org/wiki/Донецк

http://www.ukrstat.gov.ua/

http://donetskstat.gov.ua

Гадаю, по усьому регіону - картина дещо змінится - бо села наколо Донецька переважно
- україномовні вже більше 100 років з жителями за національністю сел:

- українські;
- грецькі (навіть цілі райони);
- німецькі;
- суміш з додатком балканських народів...

Малі ж міста більшістю своєю - російські і за національністю і за мовою, який використовується у робочому процесі...

Тобто, взагалі, таки будемо мати картину - де переважна більшість росіян...

Щодо імені - то я додержувався принципу, що імена власні не перекладаються. Може, Вам би не сподобалось, коли б я переінакшував ваше ім"я)). А щодо етнічного складу - то згідно з переписом населення від 2001 р., в Донецькій області мешкало 2 741,1 тис. українців, що складало 56,9% від всього населення, а росіян - 1844,4: у процентоному співвідношенні це 38,2%. За переписом 1989р. українців в Донецькій області було 50,7%, росіян - 43,6%.

Джерело інформації - http://www. ukrcensus.gov.ua/regions/reg_don/

Це ж мабуть за пашпортом , а не за етнічним признаком (дерево поколіннь і роду, та походження)...
Все ж таки багато хто з них переселенці Белгородської, Воронєжської та інщих областей...

Це як і у СРСР - всі у містах намагалися написати в документах - російську національність... А зараз все діє навпаки, хоча і в паспортах зникла графа національності...

========================
P.S. Що до ім'я ;)
Мене з дитинства називали Олесь... та Олексій, як і у паспорті загалом...

Наприклад як би ви називали людину з ім'ям :
Mary - Мєрі, Мері чи Марі ?
як би назвали славнозвітнього докотора, помічника Шерлока Холмса - Уотсон чи Ватсон ?

Представляєте, якщо ви б у книжках, журналах, різних виданнях використовували тільки оригінальні назви та ім'я ???
Люди би мучилися - перекладаючи самі...

Наприклад ще ,як правильніше : Міла Джовович чи Йовович (нагадаю вона українка ;) )

Elle Macpherson - Елль, Ель, Алла чи Елеонора ?

----------------
Лорд John Buchan, 15-й губернатор Канади та автор шпіонских романів (за його романами Хічкок зняв «39 кроків») - Бушан чи Бьюкен ?
Точно скажу - любого француза з таким призвищем однозначно звали б - БУШАН !!! Але Він таки - Джон Бьюкен !!! Бо у нього англійське коріння :)

Тобто на цих прикладах видно, що десь перекладається і звучить так, як є, не змінюючись, а десь без зміни - неможливо...
І частіше із-за походження ...

Ось такі парадокси ;)

Результаты исследования использования украинского и русского языка в различных регионах Украины.

Дивіться тут:
http://vkontakte.ru/photo-4301958_155675438

Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.)

Ніна Вірченко доктор фізико-математичних наук,
професор НТУУ “КПІ”, академік АН ВШ України,
засл. працівник освіти України

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, росіянами і більшовиками-комуністами

Згадаємо лише окремі моменти з минулого та недалекого сучасного.
1626 р. Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Св. Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.
1627 р. Указом царя Михайла (першого з династії Романових) та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.
1662 р. Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.
1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских [таку назву дано українським книжкам. – Н.В.] книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».
1669 р. Після Люблінської унії — гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.
1672 р. Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.
1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».
1689 р. Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...» обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорус ской печати», - так було визнано в Указі 1905 р. «Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова».
1690 р. Засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
1693 р. Лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
1696 р. Ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1709 р. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Явор-ський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.
Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України» (І. Огієнко. «Українська культура»).
1713 р. Московія наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росія»). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.

1720 р. Наказ царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было». 20 грудня 1720 р. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».
1721 р. Наказ про цензурування українських книжок.
1724 р. Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная». Чернігівську друкарню Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
1729 р. Наказ Петра II переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1740 р. Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського і запровадила російську мову в діловодстві на території України. Переписи 1740 - 1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини було більше тисячі шкіл, і майже всі з них із викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні: уже перепис 1897 р. показував, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
1748 р. Наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитові Самуїлу Мило-славському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російської мови, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.

1755, 1766, 1775, 1786 рр. Заборони Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 сторіччя та першої половини 19-го сторіччя видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 — 3, 1849 — 2, 1850 — 1, 1851 — 2, 1856 — 5.
1759 р. Синод видав розпорядження вилучити з шкіл українські букварі.
1763 р. Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1764 р. Інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...» Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
1764 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
1765 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються і схвалені Синодом.
1769 р. Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українські букварі. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах було замінено московськими.
1775 р. Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
13 березня 1777 р. Помирає від переслідувань та злигоднів геніальний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський (нар. 1745 р. у Глухові). Після цього царська влада забороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.
1780—1783 рр. Перше закріпачення українських селян на окупованих Росією землях Руси-України. (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. в Австрійській імперії було скасовано панщину).
1780 р. Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
1782 р. Катерина II створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.
1784 р. За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.
1784 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російську мову запроваджено в усіх школах України.
1785 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему навчання, узаконену для всієї імперії.

1789 р. Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів.
У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
1808 р. Закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.
1817 р. Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини.
1833 р. Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед
яких було багато матеріалів про стосунки Руси-України з південними народами. На центральних площах запалали багаття. «...У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари — московити...» (поет Максиміліан Волошин).
1834 р. Заснування Київського університету з метою так званої русифікації „Юго-Западного края”.
1839 р. Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах.
1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».
1847—1857 рр. Десятирічна солдатська каторга із «забороною малювати і писати» геніального поета, маляра й мислителя Тараса Шевченка. А ось що написав про Тараса Шевченка «неістовий» «революційний демократ», В. Бєлінський у грудні 1847 р.: «Здравый смысл в Шевченкє должен видеть осла, дурака и подлеца... Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля — один на государя императора, другой — на государыню императрицу...».
1853 р. Покалічено видання «Літопису» Граб'янки.
1859 р. Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською.
1862 р. Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для дорослих. Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».
1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».
1864 р. Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно російською мовою. Після судової реформи 1864 р. до Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р. туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
1869 р. Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини. Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію.
1870 р. Роз'яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців, незаперечно повинно бути зросійщення».
1874 р. В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою.

1876 р. Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані «малоросійським наріччям», друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати україномовні музичні твори. Указ про зобов'язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначалися вчителі-московити, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах. Це «загальне правило» по суті діяло і за радянської влади - аж до проголошення Україною незалежності в 1991 р. Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну “відряджено” стільки ж росіян.
1876—1880 рр. Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького — лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою.
«Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных і положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещенмем въезда в Южн. губ. и столицы, под секретное наблюдение».
1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей української мовою.
1884 р. Заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх „малоросійських губерніях”.
1888 р. Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1889 р. У Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім українською.
1892 р. Заборона перекладати книжки українською мовою з російської.
1895 р. Заборона головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1896 р. Б. Грінченко в одному з часописів писав: «Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі „подвиги" рабської вірности».
1900 р. і наступні роки. Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.
1903 р. На відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою.

1905 р. Кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови. Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це «загальнодержавна інституція», і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.
1905 — 1912 рр. Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.
1906 і 1907 рр. Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
1908 р. Через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови таки “мовою” Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 р. Закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби.

1910, 1911, 1914 рр. Закриття «Просвіти» у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі).
1911 р. Постанова VII дворянського з'їзду в Москві про російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії.
1914 р. Заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; Указ Миколи II про заборону всієї української преси (у зв’язку з початком війни).
1914 - 1916 рр. Кампанія русифікації в окупованій Східній Галичині, заборона українського друку, освіти, Церкви.
1914 р. Доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута міністрові внутрішніх справ Російської імперії, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні. Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично не втратили сили й по сьогодні, за наявністю «незалежної» України. До 1917 р. всім чиновникам в Україні платили 50% надбавки до заробітної платні за «обрусение края».
ЗАМЕТКА
о докладе полтавского губернатора фон Багговута
Министру внутренних дел о мерах против украинского народа.
Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — зто «окраина» государства в былые времена.
Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что «украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
Всеми способами искоренять употребление названий «украина», «украинский».
Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать нових местечек и мешать экономическому росту еврейства.
Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.

Так , це воно так - але з точки зору тих, хто проживав більше на Заході Земель України...

А Ви спробуйте це пояснити - хто ТИСЯЧОЛІТТЯ жив на Південному Сході ...

НА цій території - ніколи не було верховенста УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ...!!!

Бо тут проживали - СКІФИ, САРМАТИ.... потім були ГРЕКИ... ТАТАРИ у Криму... СЕРБИ... Хорвати.. Словенцьці... Росіяни... Потім було заселення Східних земель селянами вже частково україномовними але більше з Білгородської губернії та інш....

ТОМУ на Сході та Півдні - УКРАЇНСЬКА МОВА була представлена слабо , або взагалі не звучала...

ТОМУ і ТІЛЬКИ ТОМУ так УПЕРТО ЦІ території супротив нав'язуванню їм тієї мови, що ніколи не була основою їх спілкування !

А усі гоніння на мову ПОЛЬЩЕЮ, АВТРО-УГОРЩИНОЮ (ці дві імперії були до Російської - почитайте докладніше історію),а потім РОСІЄЮ - в основному були на ЦЕНТРАЛЬНІЙ УКРАЇНІ і на ЗАХІДНІЙ...

ОСЬ САМЕ ЧОМУ і БУВ народних рух за національну ідею у цих регіонах...
а на Сході та Півдні - НІКОЛИ !!!

А ще з історії - на Заході нашої країни - так як ПОЛЬЩА та АВТРО-УГОРЩИНА вирішівали хто тут буде головний, принижуючи місцеве населення - було велике бажання до визвольної боротьби і великі мрії щодо Росії...
аж до 1939 року , поки ця мрія не здійснилася...

Але нормальному існуванню мрії завадило - царське відношення до мрій УКРАЇНСЬКОЇ АВТОНОМІЇ у Російській ІМПЕРІЇ... та ганебне ставлення СТАЛІНСЬКОГО (дуже прикро за РОСІЮ- що у голові багато років був ДЕСПОТ-ГРУЗИН...) Режиму до усього національного...

Поки був живий ЛЕНІН - це його заслуга, що повністю не здійснилися мрії СТАЛІНА...
ТАК би і не було УРСР ні інших РСР... СТАЛІН кортів створити ІМПЕРІЮ без усіляких автономій...

І робимо висновок - росіянин+українець+білорус = одна розподілена нація, а усю ГАНЬБУ несуть ОЛІГАРХИ, НАЦІОНАЛІСТИ, НАЦІОНАЛОФОБИ...

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ - ЦЕ ВЕЛИКА ІДЕЯ Радянських часів (про що неодноразово пишуть історики і наприклад Орест Субтельний) !!!

А взагалі у цьому питанні нас стукають лобами - ТІ КОМУ ЦЕ ВИГІДНО...

У першу чергу - кому було вигідно розпад та занепад населення СРСР , а не переформатування величезної країни... ???

Мабудь тим, кому було вигідне і розпад ЮГОСЛАВІЇ ...

І взагалі, кому ВИГІДНІ проблеми СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАЦІЙ - до яких ми з Вами і належимо ???

ОСЬ ТУТ і треба шукати відповіді :

ЦЕ РЕВАНШ НІМЕЧЧИНИ... можливо (по Югославії - це доказана дійсність...)

ЦЕ ПЛАНИ США (це теж безспорно і - є багато книг і не тільки Радянських на цю тему ...)

ЦЕ ПЛАНИ ПОЛЬЩІ (вони тисячоліття були супротивниками Русі і з задоволенням мали б маєтки у Львові , Тернопільщині на Волині, на Ровеньщині у Івано-Франковську - де вони історично мали господство)

ЦЕ ПЛАНИ УГОРЩИНИ (впевнений - Закарпаття повернули б собі залюбки....)

ЦЕ ПЛАНИ ТУРЕЧЧИНИ - (вони КРИМ програли РОСІЇ - і досі не насолили за це... )

ЦЕ ІСТОРИЧНІ СУПЕРЕЧКИ НАШИХ НАРОДІВ - це також... як ви гадаєте , чому розпалася КИЇВСЬКА РУСЬ ?

Можливо, ЯКЩО НЕ БУЛО б СРСР - нас перебили б поодинці, як це робили ПОЛЬЩА та АВСТРО-УГОРЩІНА, НІМЕЧЧИНА...
І розмовляли б ми з вами іншими мовами, але скоріше за все нас не було б на світі.. Бо СЛОВ'ЯНИ - НЕ ВИЩА РАСА , як вважали і вважають ці достойні європейські країни...

ОСЬ - якщо відкинути всі ці плани і суперечки - по суті ми цілий народ , який повинен шукати щастя у ЗДОБУТКАХ МАЙБУТНЬОГО, а не у розподілі МИНУЛОГО !!!

Я нічого немаю проти російської мови, але коли я був в Одесі, мені давали зауваження :Горите на русском!!! Виходить що моє право розмовляти державною і мені рідною мовою, якою говорили мої діди прадіди, її просто УЩИМЛЯЮТЬ!!! Тай щей в рідній державі! Та дивляться на тебе як на НЛО:)
Я думаю, якщо ти проживаєш в Своїй девжаві, ти повинен знати державну мову, поважати її і свій народ та закон!!! І немає різниці якою мовою ти говориш!!! Ми що не господарі в своїй країні!!! Чи господарі росіяни, африканці, євреї та інші національності?

Ми не є НАЦІЯ!!!
В нас немає української книжки,
Ми неслухаєм української музики
Ми цураємось своєї мови
Ми рахуєм себе ХОХЛОМ
Нам нецікаве Своє,
Нам цікавий Китайський товар,
Американські Штани
Ми ведемся на все ТІЛЬКИ НЕ НАСВОЄ!!! Бо це Українське!!! А от російське, китайське, американське це СУПЕР:(

Іван eone Писарський
Я нічого немаю проти російської мови, але коли я був в Одесі, мені давали зауваження :Горите на русском!
=======================

У Львові - роблять теж саме - по відношеню до усіх російськомовних... навіть туристам...

Але, на превеликий жаль - у нашій країні - це склалося історично...
Пройдуть роки можливо Вам ніколи такого не скажуть в Одесі...
а у місті Лева або у Донецьку - запитають - "На якій мові Вам краще відповісти:
Нац. мовою УКРАЇНИ: українською ?
СПІЛЬНОЮ Мовою УСІХ СЛОВ'ЯН: РОСІЙСЬКОЮ ?
Спільною Міжнародною Мовою: Англійською? "

І ТОДІ - ТІЛЬКИ ТОДІ ВСІ СУПЕРЕЧКІ НАВКОЛО МОВ будуть ПОЗАДУ !!!

ТРЕБА СПИРАТИСЯ НА ЦІ ТРИ ПОСТУЛАТИ :

1. = МИ УКРАЇНЦІ - навіть, якщо на сході таких всього декілька процентів, АЛЕ СТВОРЕНА КРАЇНА СПІЛЬНА !!!

2. = МИ СЛОВ'ЯНИ: українці, росіяни, білоруси - найрідніші, але ще є і багато інших... і тут свій український шовінізм треба вбивати. як тільки він просинається...
Загальна численність слов'ян — 300—350 млн чоловык, з них быля половини - русські (137 млн). Виділяються западні слов'яни (поляки, чехи, словаки, кашуби та лужичані), південні слов'яни (болгари, серби, хорвати, боснійці, герцеговинці, македонці, словенці, черногорці) та східні слов'яни (білоруси, русські, українці, інколи як окрема слов'янська нація виділяється "русини"...

І з УСІМА СЛОВ'ЯНАМИ ви ж будете не українською спілкуватися... ;D
А РІДНОЮ - СПІЛЬНОЮ - ВЕЛИКОРУССЬКОЮ МОВОЮ !!!
(Великорусська - це та. що зараз називається російська, а наша українська колись мала назву - РУСЬКА ... памятаєте за часів КИЇВСЬКОЇ РУСІ ?)

3. = МИ РІВНОПРАВНІ СЕРЕД МІЖНАРОДНОЇ СПІЛЬНОТИ...
А у СВІТІ так склалося, що найпоширшені мови - це
АНГЛІЙСЬКА, ІСПАНСЬКА, АРАБСЬКА, КИТАЙСЬКА, ФРАНЦУЗСЬКА і РОСІЙСЬКА...

Але більш впливова і більшого вживання отримала - АНГЛІЙСЬКА...

ТОМУ і ТРЕБА на це ОРІЄНТУВАТИСЯ нам - ТИМ, хто ПИШАЄТЬСЯ, що відбудовує НОВІТНЮ ІСТОРІЮ КРАЇНИ з назвою УКРАЇНА

(тут маленький відступ - краще б ми назиівалися РУСЬ - було б більш справедливо... бо наша назва все ж таки від окраїнних місць - а ми піддалися цьому багатовіковому прізвиську - дивіться мої пости на цю тему і тоді наша РУСЬ пройшовши тисячу років повернула б собі історичну назву і назву мові б дали русська, а у росіян була б російська, або великорусська, як вона і називалася колись...
І у цьому була б історична справедливість, єдина історія і свої герої...)

Іван eone Писарський
Ми не є НАЦІЯ!!!
==================

МИ ВСЕ Ж ТАКИ НАЦІЯ !!!

АЛЕ ТРЕБА ДОКЛАСТИ ЗУСИЛЬ, ЩОБ НЕ СТАЛОСЯ У СЬОГОДЕННІ , ЯК І З ІСТОРІЄЮ...

... КИЇВСЬКОЇ РУСІ ...

ЇЇ ЗГУБИЛИ МІЖУСОБИЦІ... ДЕ БРАТ ЙШОВ НА БРАТА...
А БРАТ , ЩО ПРОГРАВАВ ЙШОВ НА УКЛІН ПОЛЬЩІ, АВСТРО-УГОРЩИНІ, НІМЕЧЧИНІ, ШВЕЦІЇ, РОСІЇ...

ТРЕБА ВЖЕ ЗНАХОДИТИ КОМПРОМІС... А ТО І ЦЯ ІСТОРІЯ СТАНЕ КОРОТКОЧАСНОЮ...